A A A K K K
для людей із порушенням зору
Розівська селищна рада (офіційний веб-сайт)
Пологівський район Запорізька область

Інформація про Розівську селищну територіальну громаду

Загальна інформація:

Створена : 30 червня 2019 року
Центр громади – смт Розівка

Голова громади: Нестеренко Світлана Анатоліївна 

Кількість рад, що об'єдналися: 8

Площа територіальної громади: 610 км 2

Чисельність населення громади: 8799 (станом на 20.12.2021)

Міське населення: 3747
Сільське населення: 5052


Склад громади:

смт Розівка  населення - 3747 чол.


Азовський старостинський округ:

Староста: Камінська Ксенія Миколаївна

Населення: селище Азов – 600 чол., (загальне населення: Азовський старостинський округ: 786 чол.)

У підпорядкуванні: село Антонівка (167 чол.), селище Мирне (19 чол.)


Вишнюватський старостинський округ:

Староста: Лисечко Ганна Іванівна

Населення: село Вишнювате – 333 чол., (загальне населення сіл: 778 чол.)

У підпорядкуванні: село Листвянка (240 чол.), село Вільне (120 чол.), село Біловеж (85 чол.)


Зорянський старостинський округ:

Староста: Бут Валерія Анатоліївна

Населення: село Зоря – 287 чол., (загальне населення: Зорянський старостинський округ 664 чол.)

У підпорядкуванні: село Святотроїцьке (212 чол.), село Новгород (165 чол.).


Кузнецівський старостинський округ:

Староста: Хотлубей Ірина Володимирівна

Населення: село Кузнецівка –  224 чол., (загальне населення: Кузнецівський старостинський округ: 1288 чол.) 

У підпорядкуванні: село Новомлинівка  (277 чол), село Зоряне (237 чол.), село Луганське (187 чол.), село Першотравневе (163 чол.), село Новодворівка (115 чол.), село Багатівка (85 чол.),


Новозлатопільський старостинський округ

Староста: Ремига Сергій Володимирович

Населення: село Новозлатопіль – 435 чол., (загальне населення: Новозлатопільський старостинський округ: 1020 чол.)

У підпорядкуванні: село Маринопіль (311 чол.), село Зеленопіль (274 чол.).


Солодководненський старостинський округ

Староста: Шепілова Лідія Володимирівна

Населення: село Солодководне – 312 чол., (загальне населення: Солодководненський старостинський округ: 516 чол.)

У підпорядкуванні: село Кобильне (91 чол.), село Запорізьке (63 чол.),  село Надійне (25 чол.), село Іванівка (15 чол.), село Верхівка (6 чол.), село Форойс (4 чол.).


Розівщина – на карті козацького Запорізького краю

Розівська ОТГ знаходиться на периферії обласного центру м. Запоріжжя (180 км.), але має вигідне географічне розташування поблизу м. Маріуполь сусідньої Донецької області, відстань до якого становить 53 км.

Розівська селищна територіальна громада межує:

-   з півночі - з Малинівською сільською громадою Запорізької області та Старомлинівською сільською громадою Донецької області;

-         зі сходу - з Хлібодарівською та Кальчицькою сільськими громадами Донецької області;

-         із півдня - з Нікольською селищною громадою Донецької області;

-         із заходу - з Комиш-Зорянською та Більмацькою селищними громадами Запорізької області.


Кліматичні умови

Територія громади розташована в межах Гуляйпільського підвищення на межі з Приазовською височиною.

Гуляйпільське підвищення являє собою найбільш рівнинні простори України. У цілому рельєф поверхні – полого-хвилястий, із загальним підвищенням із північного сходу на південний захід. Схили поверхні майже не перевищують 6%.

Клімат – помірно-континентальний.


Сторінками історії нашого краю:

Історія нашої рідної Розівщини складна та повчальна, вона сягає  корінням у прадавні часи.

Перші поселення на території сучасної Розівської громади датуються кінцем ХII – початком ХI сторіччя до н. е. – епохи пізньої бронзи. Упродовж багатьох століть територія краю була  ареалом кочовиків. Свідченням тому - понад 90 курганів, розкиданих по всій території громади, а також знайдені кам’яні скульптури – так звані «кам’яні баби». В основному це - половецькі скульптури, але зустрічаються й печенізькі.

В 1994 році Східною археологічною експедицією Запорізької обласної інспекції з охорони пам’яток історії та культури під керівництвом В.О. Самари було вивчено поселення Бешташ. Воно є оригінальним пам’ятником епохи пізньої бронзи, попередників скіфів у Приазовських степах.

Професор Кудряшов, на базі аналізу літературних джерел, у 1954 році висунув версію,  що битва 1223 року на річці Калка між дружинами Київської Русі та монголо-татарськими військами розгорнулася поблизу заповідника «Кам’яні Могили» на Приазов’ї. Вона була підтримана іншими знаними істориками та знайшла відображення в наукових дослідженнях та книгах , зокрема -  в “Історії міст і сіл УРСР Запорізька область ”, виданої у 1970 році.

Пошановується ця історична подія й у наші часи. З 2000 року на порубіжжі Розівського (нині Пологівський) району Запорізької області та Нікольського (нині Маріупольського) району Донецької області, на чиїх територіях розкинувся Український степовий природний заповідник «Кам’яні Могили», широко відзначається річниця цієї події. Щорічно, у травні, тут проходить міжрайонний меморіальний фольклорний фестиваль «Легенда» за участю представників Донецького та Запорізького козацтва.

За часів Запорізької Січі на тернах Розівського краю перебувала одна з найменш заселених паланок Війська Запорозького - Кальміуська паланка, у якій налічувалося всього 30 зимівників. Постійних поселень у наших краях запорожці не мали –   вони займалися сезонними промислами: полюванням та риболовлею.

У період з 1811 по 1816 рр. греки-переселенці заснували село Новий Кермечик (неофіційна назва Дорт-Оба – ця назва пішла від тюркських слів «дорт» – чотири та «оба» – курган, звідси – чотири кургани), зараз це грецьке село Новомлинівка.

Визначну роль у поселенні вихідців з Німеччини на території нашої громади відіграв молочанський меноніт І. Корніс - уповноважений з вибору місць для новоприбулих. У 1823 році близько 500 сімей переселенців заснували в нашому краї сімнадцять колоній, які, окрім принесених зі своєї  Батьківщини назв , мали свої порядкові номери.

До селища Розівка ввійшло дві колонії :

№ 5     Кронсдорф – входить до складу селища Розівка;

№ 6     Грунау – центр селища Розівка.

Важливу роль у поселенні євреїв у наших краях відіграла німецька колонія Грунау. Саме сюди направлялися єврейські переселенці, і звідси вони розселялися на нові місця поселення.

До слова, єврейські колонії засновувалися поетапно, протягом 1853-1858 рр., переселенцями з Вітебської та Могилевської губерній, вихідцями з Чернігівщини та Гродненщини.

У 1896 році на території німецької колонії Грунау було збудовано православний Храм Олександра Невського, який є діючим і на сьогоднішній день.

У 1901 році розпочалося будівництво Другої Катеринівської залізниці від м. Дебальцево до Довгинцевого, яка пролягала через Волноваху, Розівку, Пологи, Олександрівськ (Запоріжжя). У 1902 році була заснована станція Розівка

На початку ХХ століття  побудовано миловарний завод, олійниці, невеликий ливарний завод та декілька крамниць.

Запеклі бої в районі Розівки точилися наприкінці 1918 - початку 1919 років, коли Розівка декілька разів переходила з рук махновців до білогвардійців, червоноармійців і навпаки.

У 1923 році німецькі села нашого краю ввійшли до складу Олександро-Невського району Маріупольської округи. З 1 жовтня того ж року Олександро-Невський район  перейменовано в Люксембурзький. 30 квітня 1925 року, у рамках політики «коренизації», на території Маріупольської округи був створений німецький національний Люксембурзький район.

У жовтні 1930 року засновано Розівську машинно-тракторну станцію. У 1932 році - Розівське Дослідне поле. Незабаром Дослідне поле включили в науково-дослідну мережу Українського інституту зернового господарства.

Репресії 1937-1938 років відзначені також масовими розправами й над нашими земляками.

Указом Президії Верховної Ради УСРС від 26 березня 1939 року Люксембурзький німецький район було ліквідовано. Усі сільські (крім декількох ) та Розівська селищна ради колишнього району ввійшли до складу району ім. В. Куйбишева Запорізької області.

Депортація німецького населення до Сибіру та Казахстану з сіл Розівського краю розпочалася на початку осені 1941 року. У наших німецьких колоніях  після депортації залишилася тільки невелика частина німецьких сімей. Вони проживали у своїх селах до 1943 року. Частина з них покинула рідні домівки разом з відступаючими частинами вермахту, а решту -  згодом було засуджено та відправлено в табори Сибіру та Казахстану.

З жовтня 1941 по вересень 1943 року територія нашого краю знаходилася під окупацією фашистської Німеччини і була визволена в ході Донбаської наступальної операції.

У цей період у спустошені німецькі та єврейські села заселялися жителі з навколишніх сіл та міст - Маріуполь, Сталіно, Макіївка, а в повоєнні часи відбулося масове переселення вихідців із Західної України та Польщі.

20 лютого 1945 року був утворений Новокермеченський район з центром у с. Новокермечик (тепер Новомлинівка). На підставі Указу Президії Верховної Ради УРСР від 27 червня 1946 року, центр Новокермеченського району був перенесений в Розівку, і район став називатися Розівським. Цим же Указом селу Розівка було надано статус селища міського типу.

У повоєнні часи інтенсивно почалася відбудова району – з’являлися нові житлові будинки, об’єкти соцкультпобуту: клуби, лікарні та поліклініки, школи та дитячі дошкільні заклади, бібліотеки тощо.

30 грудня 1962 року, на підставі Указу Президії Верховної Ради УРСР про укрупнення сільських районів до розмірів виробничих колгоспно - радгоспних управлінь, Розівський район був ліквідований: його територія вдруге відійшла до Куйбишевського району.

Події 1962 року сприяли повільному занепаду колишнього Розівського району, закриттю багатьох підприємств та організацій. У зв’язку із втратою робочих місць почали виїжджати й люди: зняті з обліку доволі великі колись села та хутори…

На клопотання депутатів Розівської селищної Ради народних депутатів, громадськості, установ та організацій Розівки й семи сільських рад, за підтримки Куйбишевської районної та Запорізької обласної рад народних депутатів, Верховна Рада України 26 червня 1992 року прийняла Постанову №2505 – ХП «Про утворення Розівського району Запорізької області».

Надалі, у процесі реформування сільського господарства на основі Законів Верховної Ради та Указів Президента України в 1999-2000 рр., у господарствах району відбулися значні зміни. Колгоспи та радгоспи реорганізовані в колективні сільськогосподарські підприємства, а потім на їхній основі були створені господарства різних форм власності.

12.07.2019 Розівська селищна рада у складі Азовського, Новозлатопільського, Зорянського, Новомлинівського, Солодководненського, Кузнецівського старостинських округів розпочала своє існування як об’єднана територіальна громада.

15.12.2020 прийнято рішення про приєднання Вишнюватської сільської ради до Розівської громади.

За час проведення Антитерористичної операції та Операції Об’єднаних сил до нашого краю переїхало багато жителів з тимчасово окупованих територій. У самих операціях взяло участь 88 військовослужбовців з Розівщини, 4 з них – героїчно загинули ,захищаючи суверенітет та територіальну цілісність України


Населення

Загальна кількість населення Розівської ТГ складає 8799 мешканців, із них:

42% -  населення проживає в адміністративному центрі громади,

58%  – у сільських населених пунктах.

За статевою ознакою населення громади поділяється наступним чином:

52% - жіноче населення, 48% - чоловіче .

На ринку праці домінують професії, пов’язані з сільським господарством.    Чисельність зайнятого  в сільському господарстві населення становить 43%, у галузі торгівлі та ресторанного господарства  - 8%, державного управління – 4%, освіти - 9%, охорони здоров’я та соціальної допомоги – 7%, колективні, громадські та особисті послуги – 8%, інші види діяльності – 21%. 

            Велика, єдина багатонаціональна родина!

Особливістю нашої Розівської громади є те, що це - багатонаціональна громада. Із загальної чисельності населення, крім українців, тут мешкають громадяни ще 16 національностей. У громаді є села з компактним проживанням греків (с. Новомлинівка).


Транспортна інфраструктура

Територією громади пролягають автошлях Н-08  автомобільний шлях національного значення Бориспіль-Дніпро-Запоріжжя (через Кременчук) - Маріуполь та Донецька залізниця.

Транспортна мережа загального користування: залізничних колій – 14,46 км; автомобільних доріг загального користування – 137,4 км, протяжність комунальних доріг у населених пунктах громади становить 80,0 км.


Соціально-економічна інфраструктура

Мережа навчальних закладів громади включає: 1 опорний заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів, 2 - заклади загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів, 3 - навчально-виховних комплекси, 3 - дошкільних навчальних заклади (з них 1 – сезонний),  мистецьку школу,  Будинок дитячої творчості,  дитячо-юнацьку спортивну школу,  інклюзивно-ресурсний центр. 

Населення громади обслуговують заклади охорони здоров’я, зокрема: центральна лікарня,  лікарська амбулаторія,  Центр первинної медико-санітарної допомоги (включає 11 фельдшерських пунктів та  пункт здоров’я), Пункт невідкладної медичної допомоги.

Культурні запити мешканців громади задовольняють Центр культури та дозвілля, у складі якого - 8 сільських Будинків культури та  молодіжний клуб, Центральна бібліотека та 10 сільських філій,  краєзнавчий музей та 6 музейних кімнат на громадських засадах.

Цікаво, що на території громади знаходяться 44 пам’ятки археології (97 курганів та пам’ятників археології) та 12 пам’яток історії. 

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь